З    ІСТОРІЇ    СЕЛА     КОЗАЦЬКОГО
В далечінь віків,  в глибоку сивину сягають перші відомості про виникнення села Козацького,
Наші предки-слов'яни жили общинами. Поселення однієї з слов'янських общин було в окрузі нинішнього села Козацького.
За кілометр від села на узліссі урочища "Круглик",  біля так званого "Іського Яру" збереглися до цього часу  рештки Слов'янського  городища, ці рештки у вигляді двох ледь помітних земляних валів знаходяться зразу ж за  "Іським Яром" на підвищеному місці, яке захищене з трьох боків крутими схилами яру. Яр тягнеться до урочища "Кульбачине",  потім круто повертає назад до узлісся "Круглика", майже до городища.
Козацьке городище (назву вживаємо умовно,  оскільки "Козацьке" "Козаче" прийшли до нас  значно пізніше) не було винятком в системі природного розташування  укріплень, які склалися на той час.
Про рештки стародавнього городища біля Козацького згадує професор Антонович, (Антонович "Археологическая карта Киевской губернии ) А в книзі Похілевича "Сказание о населенных местностях Киевской  губернии" ми читаємо: "Село Козацкое - до руин село находилось несколько западнее в урочище, називаємом  "Иськов Яр", где и ныне приметны признаки давнего жилья, єсть валы и окопы ( Похилевич,Сказание о населенных местностях Киевской губернии",  1864, стр.406-407).
Можна припустити, що історичне коріння виникнення перших поселень в окрузі нашого села сягає у VIII-ІХ ст.ст., за І200-1300 років до того періоду розвитку, коли родовий лад у східних слов'ян вже розпався, але на його руїнах ще не утворилася система Київської князівської державності.
З виникненням і розвитком феодальних виробничих відносин посилюється гноблення селян. Феодальна роздрібненість, міжусобні війни і чвари,  набіги кочових племен (печеніги, половці, хазари) ще більше погіршують становище селян. Рятуючись від гніту і розорення, селяни тікають у південно-східні степові райони України (Черкаси, Канів, Брацлавщина).
За рахунок цих втікачів, а також природного приросту Козацьке городище весь час зростає.
Люди заселили зручну долину біля городища. В цій долині що тепер зветься "Поповим"    і було засноване перше стародавнє село, яке через декілька століть одержить назву Козацьке.
Так виникали вільні озброєні поселення козаків (козак - тюрк.- вільна людина, що відірвалась від свого племені).
Перше козаче поселення в урочищі "Попове" так і звалося Козача сторожа,  бо люди цього поселення мусили в першу чергу сторожити кордони від наскоків ворогів, а у вільний час займатися господарством, в основному землеробством і  промислами.
Про це ми знаходимо свідчення і в книзі І. Похілевича: "Село Козацкое. - До руин село находилось несколько западнее.., єсть и место предполагаемой церкви в урочище "Попове", Предполагают, что первоначально там находилась козацкая сторожа, откуда и названиє села". Похилевич,  1864, стр.407.
Стародавнє село від урочища  "Попове" поступово пересувається в північно-східному напрямку, про що переконливо свідчать залишки стародавніх селянських садків-садиб, які в урочищі "Круглик" збереглися аж до Жовтневої революції.  Один з таких садків "Сюкалівський" в самому "Іському Яру" зберігся і понині.
Після реформи 1861 року селянська земля з старими садками-садибами "Круглик" була відібрана і наділена поміщикові. Поміщик сподівався обміняти селянські садки на польову землю, але зустрів такий рішучий опір селян,  що змушений був відмовитись від своїх домагань. Не допомогли йому ні погрози, ні утиски,  ні навіть судовий процес, який він затіяв проти селян...
Згодом Козачу сторожу почали називати Козача долина, виходячи напевне з тих міркувань,  що село було розташоване в долині.
Вперше "Козачу долину" ми зустрічаємо в документах судових процесів над гайдамаками,  опублікованих в журналі "Київська старина" за І9І2р. В статті "Судові процеси над гайдамаками" документ "Кодянська правда" розповідає, що підсудний кобзар Василь Варченко був затриманий, коли він ішов із Звенигородки в село "Козачу долину" до відомого ватажка гайдамаків Ремеза. На стор. 49 цієї книги ми зустрічаємо такий запис: «Василь Варченко перейшов із Звенигородки в Козацьку долину, звідки пішов з ватажком Ремезом і ходив у Водяники, Кобиляки.»
Отже, назву Козача (Козацька) Долина наше село одержало близько XVІ- початку ХVII ст.ст.
Не раз на Козачу Долину нападали орди степовиків, не раз нещадно палили й спустошували її,  та село знову підіймалося з попелу руїн,  щоразу  пересуваючись все далі на північний схід, далі від долини урочища "Попове". Це внесло  зміну  і в назву села. Все частіше почали вживати "Козача",  "Козаче",   оскільки село вже фактично вийшло з долини, і це слово не могло бути на ладі його характерною ознакою.
Трохи згодом, під час проведення перших переписів ("ревизских сказок" XVI - XIX ст.) назву села було офіційно занесено в державні документи як  "Козацкое",   "Козацьке".
За стародавніми переказами  (Каплій Ю. І., Підоплічко А.П.),  переважну частину населення Козачої Долини становила Козацька "військова голота", яка більше дбала про військову справу. Певну частину становила козацька старшина, яка захопила кращі родючі землі та угіддя.
В урочищі "Попове" і до цього часу є "Нагибине займище"- бувша садиба пожадливого і багатого козака Нагиби.
В середині ХVII cт. турецькі війська напали на Україну.
В 1674 році турецьке військо вдерлось в Умань, а один з його загонів заскочив у Козачу Долину.
Старожил  Шевченко П. Ф.  розповідає, що турки наскочили на село несподівано, коли  майже всі чоловіки  пішли  боронити Умань. Рятуючись від неминучої  смерті  жінки,  старики  і діти сховалися за дубовими дверима сільської церкви. Пограбувавши і спустошивши село, турки не змігши  взяти церкву осадою, підпалили  її. Триста чоловік живцем було спалено.
Турки рушили на північ та за два кілометри чомусь раптом зупинилися, і в яру розбили табір для відпочинку. Морози та хуртовина затримали турецький загін.
Коли з-під Умані повернулися чоловіки,  вони  вщент розгромили турків. До наших днів лишилися лісок з невеличким яром та рештки ледь помітних ям турецького табору, а ця місцевість і понині зветься "Турським".
В XVII - XVIII ст. ст. Україна зазнає нових пограбувань і спустошень від польських загарбників. Починається визвольна війна українського народу (І648-І654рр) яка закінчилась возз’єднанням України з Росією.
Наше село і наші люди не становили винятку в цих подіях. Польський магнат Любомирський    володів 30 містами і 738 селами. Йому належали великі маєтки також в навколишніх селах Звенигородщини і саме село Козацьке.
Любомирський збудував за тодішньою околицею перший в нашому селі поміщицький будинок (садиба  Огнивої У.) Поміщицька садиба починалася від теперішніх дворів Голуб О.,  Огнивої У., Лисенко І.М., Ляховецької і продовжувалась до річки,  було збудовано і невеличку панську ґуральню,  рештки  фундаменту якої можна помітити за хатою Багрій Г.А.
Сам Любомирський дуже мало жив у селі, тому і будинок напевне було збудовано для управителя.
Згодом будинок разом із садибою був подарований вже поміщиком Фундуклєем І. І., своєму регентові хору Довгопольському Е. Нащадки Довгопольського - син Аполон,  онука Ганна та правнук Іван - користувалися цим будинком, доки він сам став зовсім непридатним (до І9І7 року). Населення Козачої долини приймало активну участь у Гайдамацькому рухові. Про це свідчать і історичні дані з "Кодянської правди" і рештки фортифікаційних земляних споруд з терасами, льохами і галереями (зникли в 1915 - 1920 роках) в урочищі "Кульбачине", і перекази легенд старожилів села про "Кульбачине" і старого козака Кульбача (розповідь Підоплічки У. Г.)
Є підстави твердити, що після розгрому руху гайдамаки заховали в льохах та галереях зброю і скарби до кращих часів, а самі, як писав Т.Г.Шевченко:
Розійшлися гайдамаки
Куди який знає:
Хто додому, хто в діброву
З ножем у халяві...
/Гайдамаки Т.І., стор. 131/
Напередодні революції та в перші пожовтневі роки спритні люди робили спроби шукати в "Кульбачиному" скарби. Скарбів вони не знайшли, а шкоди наробили чимало, фактично знищили цю історичну пам'ятку.
Понад 250 років,  в кінці ХVII - на початку ХVIII  ст. околиця Козацького на північному сході досягла вже теперішніх ремезівської та кругляківської вулиць. Це підтверджується залишками кладовища за річкою на пагорбі, де залишилися руїни Варварівської церкви і двокласової школи.
В цей же приблизно час йшло профілювання брукованого шляху проміж церквою і школою. Рештки його уціліли до наших днів. На початку ХVIII ст. появилися селянські садиби по обидва боки Скарбового ставка, впритул наблизившись до поміщицького маєтку.
Центр села також поступово пересувався.  Тепер він повільно виходив на широку вулицю, що починалась від північно-західної околиці села, проходила біля старої поміщицької садиби і пролягала через греблю Скарбового ставка на гору до Зеленянського лісу.                            
На цій вулиці розташувались всі установи: волость ("управа") фельдшерський пункт ("прийомний покой"); контора маєтку, церкви, школа, пошта, шинок, "торгове містечко", тощо.
В сказании о населенных местностях Киевской губернии І. Похилевича ми знаходимо такі дані про розширення села і приріст населення

З 1919 року почалося заселення поміщицької землі, починаючи від млина і парку на північ до теперішнього господарства першої бригади колгоспу і до хутора "Маслове".  Оселилось тут понад 100 селянських родин, В 1927 році кількість одноосібних селянських дворів досягла рекордної цифри - 1100, а населення - 6000 чоловік...
За царювання Катерини II українські землі разом з селянами щедро роздавались дворянам. Маючи численні маєтки на Україні. Г. Потьомкін дарував їх своїм родичам. Так Козацьке потрапило до рук племінниці Потьомкіна. Вона скоро стала дружиною відомого вельможі князя С. В. Голіцина.
До маєтків, що мав Голіцин в Саратовській губернії, добавився ще маєток дружини.
У ХVIII ст. власники Козацького маєтку збудували собі нові будинки за новою околицею села майже за кілометр від старої поміщицької садиби. Вона охоплювала площу в 20 десятин і була відокремлена від села цегляним муром, який сягав аж до Скарбового ставка. Руками кріпаків було насаджено чудовий парк  з фруктовим садом і оранжереєю.
Один з будинків був споруджений ще князем Голіциним С. Ф., прибудову до нього з північного боку було зроблено пізніше, в 1910 році управителем Водольським В.Ф. для власної лазні.
В будинку Голіцина О. В.  з 1797 по 1801 рр. жив і працював великий російський байкар І.А.Крилов.
Другий будинок (складське приміщення СПТУ) був призначений для челяді і готування їжі. За цим будинком - поміщицька кузня. Біля греблі Скарбового ставка був ще один двоповерховий будинок - внизу млин, на горі шинок. Залишки цього будинку увійшли складовою частиною збудованого нині будинку побуту. (В даний час там знаходиться магазин)
В середині XIX століття спадкоємниця маєтку, дочка Г. Голіцина баронеса В. Г. Врангель збудувала справжній палац. Старий старосвітський будинок було пожалувано управителю маєтку. І знову,  тепер вже в третє, поміщицька садиба булавинесена за околицю села на віддаль понад два кілометри від старих будинків...          Навколо палацу було розбито і посаджено другий парк за всіма вимогами садово-паркової культури XIX ст. на відміну від старого, першого ХVI - XVIII ст.
Селянство Козацького поступово втрачало будь-яке правове становище, перетворюючись у кріпаків. Селяни неодноразово виступали проти гнобителів, але ці повстання були неорганізовані і швидко придушувались поміщиком.
Виходячи з власних інтересів маєтку, потреби в освічених людях, поміщики на початку XIX століття побудували в селі через дорогу від Варваринської церкви першу  школу. На цьому місці (школу було зруйновано через повну  непридатність приміщення) в 1898 році було побудовано будинок для вчителів який зберігався до Жовтневої революції Після революції він використовувався під приміщення школи та квартири директора. Будинок було знесено в 1969 році в зв'язку з будівництвом у тому секторі будинку культури.
Першим учителем стародавньої школи був дячок Заверюха. Основною його "методою" було досить поширене того часу прислів'я: "Наука не йде в голову без дрюка". За переказами бувших учнів Заверюхи, дячок дуже любив співи, добре грав на скрипці,  тож і було організовано перший церковний хор у селі як початок і основа  розвитку хорового мистецтва і хорової культури в Козацькому. Згодом на цій  основі виріс далеко відомий за межами села трьохголосий сільський хор Богородичної церкви...
Восени 1797 року царський вельможа Голіцин С.Ф попавши за Павла І в опалу, приїхав в село Козацьке  разом з І.А.Криловим, який почав виконувати обов'язки особистого секретаря князя та вихователя його синів і родичів.
Перебуваючи в селі Крилов не дивлячись на своє опальне становище написав шуто-трагедію "Подщипа", яку й було поставлено на сцені "великого залу" Голицинського театру (старий будинок Голіцина). В Козацькому написаний також і другий драматичний твір "Пирог". В народних переказах селяни передають бажане за дійсне, ніби в селі було написано Криловим байку  "Свинья под дубом". Довгий час зберігався і дуб, біля якого любив відпочивати  байкар. Але історико-літературні факти спростовують цю версію козачан.
Останнім нащадком Голіциних по чоловічій лінії в Козацькому був Григорій Голіцин. Він в 1829 році продав значну частину маєтку таємному раднику, сенатору Фондуклею І. І.
В книзі "Сказаниє о населенннх местностях Киевской губернии" на стор.407 читаємо: "Козацкое, село в 12 верстах от г.Звенигородки к востоку''... Резиденция и главное управление имениями тайного советника Ивана Ивановича Фундуклея, к которому в Звенигородском уезде причисляются кроме села Козацкое большие села Княжа и Топильна с  11544 дес. земля и в Чигиринском уезде Медведевский ключ. Имение приобретено в 1829 году покупкою настоящим владельцем от князя Григория Александровича Голицына. В селе Козацком жителей общего пола 2271".
Новий господар маєтку був типовим представником нового класу сільської буржуазії. Володіючи маєтком, він разом з тим  був значним цукрозаводчиком.
В сільське господарство маєтку поступово просочуються капіталістичні форми господарювання. Невеличку голіцинську, кустарну,  вкриту очеретом ґуральню, рештки, якої ми можемо побачити ще й сьогодні за садибою Багрій Г.А. було зруйновано.
Замість неї Фундуклей  побудував недалеко від річки Чечеркози, біля греблі Скарбового ставка, спиртовий завод промислового типу. Фундуклей подбав і про збут продукції. Неподалік на греблі було збудовано двоповерховий будинок, в якому розмістилися: водяний млин, в низу, і шинок на другому поверсі. Вигода була подвійна в млині селяни лишали мірчук, а в шинку гроші. Торгували «сивухою» - розведеним водою спиртом – сирцем… Майже через кожні п’ять верст чумацького шляху можна було зустріти корчму з «сивухою» Фундуклея.
Для економії придбали розкидні сівалки, а на токах замість германів і ціпів гули тепер молотарки, з’явилася нова кузня, і невелика майстерня для ремонту машин і знаряддя…
Царський маніфест 19 лютого 1861  року більшість козачан зустріла насторожено і з недовірою,   вбачаючи в ньому чергову пастку для трудового селянства. Кожна родина могла одержати наділ панської землі, але за значний викуп. В Козацькому земельний наділ дорівнював 6 десятин. Розрахунок простий: на 400 з лишнім селянських дворів виділялось 2552 десятин поміщицької землі. Переважна частина середнього селянства взяли по одному, або по пів-наділу Що ж до  решти жителів села, то вони не маючи грошей на викуп землі і засобів для обробітку її, землі не одержали.
На одній з околиць села,  біля теперішніх ремезівської та ховрахівської вулиць, і оселилася частина таких безземельних та безкінних, яких народна мудрість наділила і відповідними прізвищами: Приймак, Безуглий,  Огриза, Ремез, Ховрах та ін..
Так утворились перші загони безробітних селян, які йшли на заробітки в економію, або на промислові підприємства.
За рахунок нещадної експлуатації Фундуклей швидко багатів і з такою невмолимою закономірністю розорялись і бідніли селяни.
Таке життя пореформеного села привело до посилення масового селянського руху за землю. В червні 1873 року селяни Топильної Звенигородського повіту організовано виступили проти поміщика, вимагаючи повернути їм відібрану  під час реформи землю ("відрізки").
Козачани не тільки співчували, але й допомогали топилянам. Повстання було придушено з великою жорстокістю, але боротьба не припинялась.
Після смерті Григорія Голіцина та його дружини село Лозоватка перейшло у спадщину двом дочкам Голіцина. Незабаром вони одержали і решту сіл маєтку - Козацьке, Топильну, Княжу, Стецівку (хутір Всеволод).
Старша дочка Варвара одружилась з бароном Г. Врангелем, офіце­ром кінногвардійського полку.
Баронеса В. Г. Врангель сплатила сестрі (генеральші Красно­кутській) половину вартості маєтку і стала повновладним його госпо­дарем.
Маєток нараховував 736 десятин землі,  земельних угідь і декі­лька промислових підприємств.
Дальший розвиток капіталізму поступово змінював всю економічно-господарську: діяльність маєтку. На всіх транспортних роботах воли поступово витісняються кіньми,  особливо для далеких перевезень.
В економії з’явились молотарки, жатки, локомобілі, косарки, сіялки.
Було реконструйовано Козачанський винокуренний завод №-54. Щоб збільшити його виробничі потужності, було придбано нові машини і дру­гий паровий котел. Зросла кількість постійних кваліфікованих робітни­ків.
Виросли нові підприємства: кінний завод англійської верхової породи коней,  тартак /лісопилка/, великий млин в Лозоватці.
Існуючі до цього часу стара кузня  і теслярня (нині будинок Горобець Т. К.) не могли задовольнити зрісших потреб. А тому побудували при старій кузні нову майстерню і найняли кваліфі­кованих робітників.
Так в селі поступово складався робітничий прошарок, який почав відігравати провідну  роль у революційних виступах селян.
В 1885 році майже за 2 км на північ від старого голіцинського будинку  на стрімкому крутосхилі,  біля притоки річки Чичиркози виріс розкішний поміщицький палац - велика двоповерхова будова готичного стилю. На певній відстані від палацу побудували конюшні, пташарню, оранжерею. Після Жовтневої революції палац,  багатство парків, саду перейшли до рук трудового селянства.
Взимку 1920 року з невідомих причин палац згорів, а згодом цегляні стіни були розібрані для будівельних матеріалів. Зруйновано було також і двоповерховий будиночок /ротонду/ в другому парку. Сам парк зазнав часткового знищення і ушкоджень. В той час в ньому було близько 80 видів різної породи і різного віку дерев (осокори, дуби, ясени, сосни, модрини, берези, клени і багато інших). Для прикраси парку на протилежному від палацу пагорбі було збудовано двоповерховий червоний будиночок в стилі швейцарських котеджів, а біля Лагодівського ставка - античну ротонду з білосніжними колонами! Алеї парку прикрашали чудові, з білого мармуру скульптури з грецької та римської міфології. Весь парк було опоясано чотирма ставками, які з’єднувалися широким каналом. Чудовою окрасою парку були також завезені козулі, білі лебеді і червоні білочки. В ставках непогано було поставлене рибне господарство. Обидва парки, що лишилися до наших днів, становлять дорогоцінну пам’ятку  садово-паркової культури XVIII - XIX ст.ст., але вони потребу­ють реставрації і чекають на справжнього господаря.
Після скасування кріпосного права основною продуктивною силою, як і за часів панщини, лишалося трудове селянство. Всі засоби вироб­ництва,  основний з них - земля, як і раніше, лишалися в руках поміщицької родини баронеси Врангель.
В статистичному збірнику  "Список неселенных мест Киевской
губернии    на ст. 29знаходимо:
"...Коннный завод, лесничество. Село Козацкое в нем дворов 819, жителей общего пола 4424, из них мужского пола 2179, жителей женского 2246. Крестьяне-хлеборобы. Часть из них уезжает на заработки в Херсонскую губернию.  
...12 верст от города Звенигородки, 18  верст от станции Звенигородка. В селе имеется 4652 дес. Земли, из них помещика 2053, церковной 84, крестьянской 2525 дес. земли. Хазяйством поміщика управляет К. Р. Зандер. Севооборот у помещика восьмипольный, у крестьян трьохпольный. В селе две православные церкви, одна двухклассная народная школа и две церковноприходских.  Один винокуренный завод, один кирпичный завод и одна кузница-мастерская помещика... 31 ветряная мельница, 4 кузнеца,  один приємный покой,  один фельдшер,  один сельский банк. На леваде хутора Маслов при селе Козацком - один двор 10 челсвек, 6 мужчин, 4 женщины... В урочище Турское 2 двора: жителей 17, мужчин 7, женщин 10."
Навіть поверхове ознайомлення з даними цієї статистики дає наочну  картину, кому належать всі провідні засоби виробництва. Відбувається дальше розшарування селян, зростає майнова нерівність, збільшується число сільських пролетарів,  зростає куркульство...
За світловий день роботи в економії селянин одержував від 20 до 40 копійок,  але й такої роботи всім не вистачало. Широко практикувалася експлуатація дитячої праці. Діти одержували  за  робочий день 10 коп.
Частина безробітних селян йшла на заробітки в Херсонську губер­нію, Кривий Ріг, Миколаїв,  Донбас, Елізаветград та ін., де їх чекала жорстока експлуатація. Вони поповнювали армію промислових пролетарів.
Хижацька експлуатація, погіршення життя посилювали політичну активність селян. Побоюючись гніву і можливих економічних вимог з боку селян, баронеса організувала в економії німецьку батрацьку колонію. З ініціативи барона Врангеля в кінці 80 років в Австро-Угорщині було завербовано декілька батрацьких родин з австрійських німців.
Недалеко від економії на полі було побудовано декілька однотип­них будиночків (вершина кирпичного ставка). Але німецькі батраки швидко порозумілися з селянами і не погодилися стати штрейкбрехерами і швидко повернулися в Австрію. Будиночки зберігались до 1917 року, а це місце і досі називають "німецькою колонією".
В епоху імперіалізму триває дальша капіталізація економіки маєт­ку, посилюється експлуатація селян. На одну поміщицьку родину з 4 осіб щоденно працювало тільки в економії 601 робітники, в т.ч. в Козачанській економії - 233. Ця кіль­кість зростала під час напружених сезонних робіт до 400-500 осіб, за мізерну платню робітники змушені були працювати весь світловий день.
Досить цікаві дані вміщено на стор.22 книги "Козацкое княгини Т. Г. Куракиной Киевской губернии Звенигородского уезда" /1913г./: Цены на поденных рабочих по временам года изменялись так:

Напередодні революції 1905-1907 рр в Україні наростає  робітничо-селянський рух. 22 травня /3 червня/ 1905 року в цей рух влилося і трудове селянство Козацького.
В цей день о 10 год. ранку жінки і дівчата, що працювали в економії,  рушили до контори маєтку, вимагаючи підвищення денної плати чоловікам до 75 коп., жінкам до 50 коп.
Колона страйкуючих швидко зросла до 300 чоловік, до неї приєдналися робітники заводу і майстерень. До вечора переріс у загальний. За клопотанням поміщиці в село прийшов військовий загін у складі 9 роти переяславського полку. Командир роти Підгорецький наказав розійтися і погрожував зброєю. Селяни трималися стійко, але що вони могли зробити палицями, киями, камінням проти збройної військової сили. Страйк було жорстоко придушено. Вбито Мазиру Кузьму і Шевчика Семена. Похорони їх другого дня перетворились у революційний політичний про­тест, селян проти сваволі царизму...
За вироком Уманського окружного суду найбільш активних учасників страйку засуджено до тюремного ув'язнення на строки від 6 місяців до 3 років.
В 1908 році стара поміщицька баронеса Врангель померла. Молодша, її дочка, княгиня  Тетяна Григорівна Куракіна сплатила своїй старшій сестрі графині Де-Гордеско Варварі Григорівні половину вартості маєтку і стала повновладним власником усього Козачанського маєтку. Триває дальша капіталізація маєтку.
В 1909 році було збудовано новий млин з крупорушкою.  Валовий прибуток від них за 1910-1911 рр. дорівнював 14320 крб., а чистий – 6000 крб.           Впритул до млина збудували нову майстерню для ремонту с/г машин, каретню, конюшню, маштарку, цегляний закат, для зберігання с/г ма­шин (нині лабораторії училища). В 1910 році було збудовано котедж на 8 кімнат з мансардою для головного механіка Григорія Водольського, а нижче до Помазанівського ставка  - другий будинок на два ходи - для бухгалтера і касира маєтку.
Управителю маєтку Водольському Феліксу було "пожалувано" старий поміщицький будинок з 12 кімнат. В 1908 році почалося будівництво шосейних доріг на крутосхилах Михайлівки, Павлівки, Козацького. Це давало можливість в будь-яку пору року транспортувати в Звенигородку  і Шполу спирт, пшеницю та іншу продукцію. В 1910 році було збудовано і реорганізовано контору маєтку з телефонним зв'язком,  було проведено телеграфну лінію Звенигородка - Козацьке і відкрито поштову філію зв'язку. Для збільшення товарної продукції і зниження її собівартості поміщиця не шкодувала коштів. В 1910 році було придбано колісний 75 - сильний трактор амери­канської фірми  "Герд-парк" з причепним знаряддям на 12 плугів. Це вдарило по селянах. Якщо наприклад,  раніше оранка виконувалась за допомогою 100 пар волів, а до них потрібно було 100 погоничів і 50 плугатарів, то тепер це виконував один трактор, а селяни позбулися роботи.
Впровадження нової техніки і культури землеробства, посилення експлуатації збільшило за 3 роки прибутки поміщицькі більш як у 3 рази. "Валовая и чистая прибыль от полеводства за последние три года выражалась
следующими цифрами:

"/Козацкое, княгини Т. Г. Куракиной  Киевской губернии,  Звенигородского уезда 1913, стр.ЗЗ"/
Лише одне підприємство - спиртовий завод в 1910-1911   рр. давало чистий прибуток 28759 крб. 71 коп., а в 1911-1912 рр.    - 62764 крб. 73 коп. Так, в 1910-1911 рр.  від продажі одного відра спирту при собівартості 35 коп. одержувалось чистого прибутку 32 коп., а продавалось за рік 88846 відер. Відповідно в 1911-912рр. собівартість 27 коп. чистий прибуток 46коп. всього продано 135763 відер.  Відро 96 % спирту  вартості 73 коп. перетворювали на складі на 2,4 відра 40% горілки і продавали за 24 крб. (відро - 10 крб.) одержуючи на цій операції 1752 % прибутку. Таким чином поміщиця одержувала 63% чистого прибутку, а царська казна - 1752%.
Значні прибутки княгиня Куракіна  одержувала і від лісу,  млина, кінного заводу Це видно з таких даних:
Чистого прибутку  за 1911-1912 рр.
Від рільництва, -125330,85 руб.
Спиртзаводу -  62764,73 руб.
Лісництва – 27360,80 руб.
Орендної плати за землю – 24202,04 руб.
Орендної плати за лозов. млин – 9283,00 руб. Козач.млин – 4074 руб.
Кінного заводу – 10000,00 руб.   
Всього: 262945,42 руб.
Селяни страждали від безземелля, робітники від мізерної платні. Так штатний робітник спиртзаводу одержував 12-15 руб. на місяць…
Маєток Куракіної нараховував 7236 дес. землі з них лише в Козацькому - 2051 десятин.
В 1915 році в Козацькому нараховувалось 793 селянських дворів, їм належало 2318 десятин і 83 сажні землі.

Імперіалістична війна (1914-1918рр) загострила всі класові супереч­ності, прискорила назрівання революції.
Про криваву бойню,   розв'язану в інтересах поміщиків і капіталістів, козачани дізналися від тих, хто повертався з фронту. Глухе незадоволення  війною проникало і в свідомість селянської бідноти.
Чутки про повстання робітників в Петрограді просочувались в село ще в лютому але  про  події Жовтневої революції Козачани дізналися в березні з офіційних повідомлень в газетах. З великими подробицями розповідали селянам про революцію в Петрограді селяни-односельці, які служили там у військових частинах, а деякі навіть приймали безпосередню участь в революційних подіях (Гупало Т. В., Марич М. П., Кочерга С. В., Крекотень О. В., Демченко П. І. та ін.)
В селі Козацькому першим волосним комісаром було призначено колишньої  голови  волосного суду селянина з Зеленої Діброви Бондаренка С. І., але на перших же волосних  зборах козачани одностайно обрали прихильника більшовицької аграрної платформи інваліда війни Бойка, селянина  з Лозоватки.  Першим сільським комісаром було обрано робітника майстерень Макарова А. А.
Ще в літку 1917 року сільська біднота захопила і поділила поміщицьку землю. Організовано було з фронтовиків народну міліцію, яка роззброїла місцеву поліцію і взяла на себе охорону громадського порядку в селі.
За часів Центральної Ради на Україні сільським комісаром став заможний "шановний господар" Басюга Іван. Скоро в селі було організовано військовий загін "вільного козацтва", що складався з двох десятків сільських парубків. Командував загоном отаман Король Максим.
Коли в село приїхав Гупало Г. В. учасник Лютневої революції, і на сходці розповів про революцію, селяни в присутності княгині Куракіної вирішили поділити "куракінську землю" між сільсь­кою біднотою.
В цей час створюється ініціативна група  (Кабанячий М., Хижняк Г., Лагода М., Гупало Ф.) яка мобілізує на негайний розподіл поміщицької землі. Дізнавшись про намір селян, княгиня заявила, що земля її власність  і ніхто не має права її відбирати. Селяни прямо на зборах обеззброїли охоронця Куракіної Іванова, а налякана княгиня зникла із зборів а незабаром і з села.
Землю в першу чергу одержували родини фронтовиків, бідняцькі родини з розрахунку три сажні на кожного члена сім'ї.
На облік під сувору охорону і контроль було взято все наявне майно економії. Поступово маєток переходив до рук трудового селян­ства. Поміщиця ще сподівалась на захист Центральної ради, але ніякі погрози і циркуляри Центральної Ради вже не могли зупинити револю­ційну волю селян...
Після  звільнення Києва Радянська влада швидко перемогла по всій Україні. Трудящі Звенигородщини під керівництвом Звенигородської більшовицької організації теж рішуче боролися за встановлення радянської влади в повіті. Для боротьби з ворогами було організовано Козачанський повстанський загін, створено бойовий штаб (командир Колісник А. Ф.,  помічник Нечипоренко П. Ф., члени Лоцман  М., Коваль П., Орел М., Колісник П.). Вночі із Звенигородки було привезено зброю, а на другий день в село зайшов невеликий німецький загін. Командир загону вимагав здати зброю, але селяни відмовчувалися. До вечора німці чекали добровільної здачі зброї, робили обшуки по хатах, а на ніч побоюючись нападу селян п’яне військо почвалало на Звенигородку. Повстанський загін розгорнув активну підготовку до збройної боротьби. Було створено дві озброєні роти, добуто медикаменти. В селі оголошений воєнний стан: все доросле населення оголошувалось мобілізованим, організовано навчання військовій справі в урочищі "Круглик". Козацький повстанський загін допомагав громити німців в Топильній,  Стецівці, Вільшані у визволенні всього Звенигородського повіту.
9 червня 1918 року Звенигородський повіт було повністю очищено від німецьких окупантів. Але в червні почався новий наступ. Картелі жорстоко розправились з селянами. Рано 18 червня 1918 року в Козацьке увійшов німецький полк  з кулеметами і гарматами, було заарештовано близько 60 осіб. Було через зраду виявлено і розст­ріляно активістів Притулу С., Коваля П., Орла М. Багато селян було засуджено до різних строків ув'язнення.
Пограбувавши село і наклавши велику контрибуцію, німецькі окупанти покинули село, лишивши в ньому своїх "намісників". Козачанський повстанський загін увійшов до складу Корсуньського повстанського полку і мужньо боровся аж до повного вигнання окупантів. Частина бійців пізніше влилася в Богунський полк першої Української радянської дивізії.
Активну боротьбу вели козачани і з петлюрівськими бандами Тютюнника і Григор'єва.
25 серпня 1919 року Звенигородський повіт захопили денікінці. Селяни піднялись на боротьбу  з денікінцями,  розгорялась партизансь­ка боротьба, а 6 травня майже до кордонів Звенигородського повіту підійшли білополяки.
20 травня 1920 року в Шполі зупинився штаб Першої кінної армії Будьонного - Ворошилова.   Один з її полків 28 травня зайшов у Козацьке. Полк поповнивсь бійцями  за рахунок добровольців - козачан.
В лютому 1918 року в Козацькому була організована перша сіль­ська Рада під головуванням Канського Степана Яковича. Під час німецької навали керівники сільради змушені були піти у підпілля. Разом з німцями в село прибув і хазяїн Куракін, полковник царської армії, а через тиждень з'явився і старий управитель Водольськии Ф. цілою свитою поміщицьких службовців...
Після вигнання німців ще довго не вдавалось відновити радян­ську владу в селі. Буржуазно - націоналістичні банди,  петлюрівці та інші ще довго заважали мирному життю і праці козачан.
Влада в селі за цей короткий час більше восьми разів переходила з рук в руки. Лише в березні 1919 року становище в повіті і в селі більш-менш стабілізувалось. Саме в цей час в село приїхав Кочерга А. В. як депутат від робітників Путилівського заводу. Під його керівництвом в кінці березня 1919 року було організовано комбід (Кочерга С. В., Кабанячий М., Вдовиченко М., Дяченко М., Гупало І. І., Ганага С., Лагода О. М., Запісоцький Ф., Запісоцький Т., Гупало М.). Вся влада в селі  фактично належала комітету бідноти. Він поступово обростав активом і перетворювався в надійну опору радянської влади в Козацькому. Після розгрому денікінців 7 січня 1920 року в селі утворився Козачанський волосний ревком на чолі з Безверхим Степаном. В лютому 1920  року було відновлено і сільську Раду. Головою обрали Огризу Якова.
З листопада 1919 року майже до вересня 1920 року в селі активувалися карні елементи, куркульство та частина наляканих середняків і навіть бідноти.
Вони грабували,  руйнували і вбивали. Саме з цей час було спалено  поміщицький палац, пограбовано приміщення економії, зруйновано спиртзавод.
Після встановлення радянської влади селяни багато дбали про розвиток освіти в селі,  про ліквідацію неписьменності. Було утворено в селі Козачанську єдину семирічну школу, успішно ліквідовувалась неписьменність. На базі поміщицьких приміщень утворено сільськогосподарський технікум та агрошколу. Про всі ці події газета  "Пролетарська правда" від 18 грудня 1923 року в статті "Советское дело" повідомляла:   "В настроении жителей Козацкого за последний год произошел значительный здвиг: новые  мероприятия Советской власти завоевали симпатии жителей села Козацкого. Хотя агрономический техникум превратился з агрономическую школу, все же дело агрономического просвещения здесь поставлено на высоте. Учащиеся агрономической школы совершенно стряхнули с себя  старую пыль и взялись теперь за просвещение селянства.  Огромное большенство учащихоя-дети  незаможников, которые являются лучшими проводниками в жизнь Советских дней".
/архів бібліотеки УКР. АН. Газета "Пролетарская правда" №269 від 18.12.1923 г. стор.5/ 
Починаючи з 1938 року, коли агрошкола вже була остаточно реорганізована в технікум,  за нею надовго закріпився зоотехнічний профіль. Уповоєнні роки Козачанський технікум підготував дуже багато спеціалістів для сільського господарства. Щороку в ньому навчалося 400-500 учнів. Висока організація і дисципліна в технікумі, глибока і різнома­нітна масово-політична, громадсько-корисна і культурно-масова робота мали великий благотворний вплив на село.
Початок масової політосвітньої роботи на селі орієнтовно припа­дає на вересень 1920 року.  В  приміщенні головної контори маєтку було обладнано кімнати для бібліотеки з читальним залом. Завідувачем хати-читальні призначено Ховраха Г. Е. Хата - читальня проводила значну роботу по розповсюдженню політичної літератури, прищеплення смаку до художньої літератури, роботу по ліквідації неписьменності.
Але справжнього розмаху політосвітня і бібліотечна робота набула трохи згодом, коли в кінці 1923 року в селі було створено перший комсомольський осередок на чолі з учнем агрошколи Мірошниченком Ониськом.
Ще влітку 1917року  було зроблено першу спробу організувати в селі аматорське театральне товариство. Не дивлячись на надзвичайну бідність матеріальної бази,  гарячий запал і бажання зробили свою справу: було поставлено п'єси "Бурлака" і "На першій гулі" На початку 1919 року молодь села об'єдналась в постійно діючий мистецький гурток  "Аматорське товариство". Через деякий час у постановці вистав почав приймати участь і Козачанський хор. Шедевром театрального і хорового мистецтва козачан була постановка п'єси Т.Г.Шевченка "Назар Стодоля" з диверти­сментом "Вечорниць".
Козачани можуть пишатися, що серед глядачів і слухачів їх мистецтва були також бійці і командири легендарної Першої кінармії Будьонного.
В 1920 році в селі організоване перше радянське споживче кооперативне товариство "Інтеграл". Першим головою був радянський активіст Даценко Павло, а першим  радянським продавцем Вітренко Панас.
В 1923 році товариство  "Інтеграл" розташувалося на першому поверсі будинку біля Скарбового ставка. Тут же містилося і друге сільськогосподарське кредитове кооперативне товариство "Господар", що виникло трохи пізніше. Товариства  закуповували і переробляли сільськогосподарську продукцію селян, організовували зустрічну торгівлю товарами.
Навесні 1924 року товариство  "Інтеграл" було реорганізовано в сільське споживче товариство /ССТ/.  Було побудовано нове приміщення з використанням для підвалу цементованих ям бувшого спиртозаводу.
Це приміщення було основним до 1970 року. В 1970 році було здано в експлуатацію магазин "Продукти", а в 1971 році новий універмаг старе приміщення перетворилося в підсобне.
Переведення дрібного одноосібного господарства на рейки колективного механізованого господарства ставало невідкладним і єдино правильним велінням часу.
В   селі Козацькому дрібні одноосібні селянські господарства вже були об'єднані споживчою і сільськогосподарською кредитовою кооперацією і впритул підведені до необхідності кооперування і свого сільськогосподарського виробництва. Але це було нелегке завдання.
Навесні 1924 року 10 бідняцьких господарств об'єдналися в товариство по спільному обробітку землі (ТСОЗ) "Міць" голова Крекотень Г. Ф. Товариство швидко зростало за рахунок нововступаючих. Товариству було виділено кращий масив колишньої поміщицької землі, великі ділянки в Козачанському лісі (нині - територія 1 бригади  колгоспу).
Восени 1925 року товариству було передано і Козачанський млин. Успіхи ТСОЗу "Міць" були настільки добрими, що незабаром в селі утворилося ще чотири товариства.
В   лютому 1926  року організувалось товариство "Борець" переважно із бідняцьких господарств (голова - Перепелиця А.)
Навесні цього ж року - товариство  "Гарт" з обраним головою Лимаром В.С. (територія господарства третьої бригади к-пу). Восени - "Працівник" (голова - Хижняк Г.)
Нарешті на початку 1926 року виникло товариство "Хлібороб"  (територія другої бригади к-пу),  голова Середа О.
Так закінчився перший етап об'єднання в єдине велике господарство дрібних одноосібних господарств селян.
На початку 1928 року три СОЗи "Міць", "Борець" і "Працівник" об'єдналися в одне велике господарство! На загальних зборах було прийнято типовий Статут сільськогосподарської артілі. Це був колгосп в селі Козацькому, який селяни одностайно вирішили  назвати іменем Ілліча (перший голова правління - Кочерга С.).
Наприкінці 1928 року  загальні збори ТСОЗу  "Гарт" також прийняли Статут с/г артілі і товариство було реорганізоване в колгосп імені Першого травня (перший голова - Король Р.)
Восени 1929 року булореорганізовано  останнє товариство "Хлібороб" в  колгосп ім. Т. Г. Шевченка (голова - Харченко А.) Створення трьох колгоспів ще не означало суцільної колективізації  села. Згодом,  як і по всій країні,    в селі безповоротно переміг колгоспний лад. В другій половині 30-х років за 8 років свого існування і розвитку колгоспи села настільки зміцніли, що після повних розрахунків з державою могли видавати в середньому на сім'ю  колгоспника по 5-6 тонн зерна,  окремі сім'ї  одержували по 8-9 і навіть по 10-11 тонн зерна на рік.

Велика подяка за матеріали для статті Сидоренку Дмитру та Харченко Марії.

Обговорення, відгуки, пишіть на Форумі села Козацьке

При копіюванні статті посилання на сайт http://kozatske.narod.ru/ обов'язкове!